4. Функція корисності, її модифікації

Корисність – це задоволення, яке споживач отримує від споживання товарів чи послуг. На думку більшості сучасних дослідників, корисність не підлягає кількісному виміру (ординалістська точка зору), тому блага, як носії певної корисності для споживача, можуть бути виміряні тільки порядково. Існує також інша точка зору (кардиналістська), яка допускає кількісне вимірювання корисності.

Корисність – поняття виключно індивідуальне: те, що для одного споживача може мати високу корисність, іншим може сприйматися як анти-благо.

Між корисністю і кількістю споживаних благ існує певний функціональний зв’язок, його відображує функція корисності:

u_i=f(x₁),

де u_i – корисність; x₁  ‑ кількість спожитих одиниць блага.

Ця функція має зростаючий характер (тобто кожна додаткова одиниця блага збільшує загальну корисність). Кожна наступна одиниця блага приносить менше збільшення загальної корисності, ніж попередня (тобто DТU (МU) зменшується зі збільшенням кількості спожитих одиниць блага).

Дана функція дозволяє повністю описати систему переваг споживача в тому випадку, коли споживання обмежується одним благом. Наприкладі можливості вибору значно більші. Отже, споживач повинен визначити загальну корисність усього набору споживаних ним благ і максимізувати саме цю загальну корисність. Тоді функція корисності приймає вигляд:

u=f(x₁, x₂,..., x_n),

де u – загальна корисність усього набору благ; x₁, x₂,..., x_n – блага, що складають набір.

Дану функцію можна подати і так:

u=f(x),

де u – загальна корисність, x=( x₁, x₂,..., x_n)– набір благ 1, 2,..., n.

Перехід до функції корисності u=f(x) показав ще одну особливість ранньої теорії корисності. Ця теорія ґрунтувалась на кардиналістському (кількісному) підході до корисності, що передбачав можливість виміру корисності.