5. Кардиналістська (кількісна) теорія корисності

Дана теорія виходить з припущення про можливість виміру споживачем корисності блага в певних одиницях – ютилях.

Цей підхід використовували при аналізі споживчої поведінки А. Маршалл, Дж. Фон Непман, О. Моргенштерн та ін.

У концепції використовуються поняття „корисність”, „загальна корисність”, „гранична корисність”, які нам вже знайомі.

У ході розробки принципу спадної граничної корисності було зроблено важливий крок уперед в розумінні вибору споживача. Щоб визначити оптимальний набір споживача, необхідно враховувати граничну корисність, що припадає на одну грошову одиницю, тобто зважену граничну корисність.

Розглянемо, як принцип спадання граничної корисності можна застосувати до споживчого вибору, тобто до плану споживання раціонального споживача. Припустімо, у Вас є 50 грошових одиниць, які Ви маєте намір витратити на сніданок. Нехай пиріжок коштує 10, а чай ‑ 5 грошових одиниць. Чи витратите Ви всі свої гроші на покупку п'яти пиріжків? Скоріше за все – ні, бо чим більше Ви купите пиріжків, тим меншою буде гранична корисність додаткового пиріжка. Ви не отримаєте від п'ятого пиріжка стільки ж задоволення, скільки від першого. Можливо, Ви захочете відмовитися від п'ятого пиріжка і замість нього купите дві склянки чаю, щоб випити його з чотирма пиріжками. Вчинивши таким чином, Ви збільшите отриману загальну корисність, тому що дві склянки чаю принесуть Вам чимале задоволення, а п'ятий пиріжок - невелике. У міру того, як Ви скорочуєте споживання пиріжків і збільшуєте споживання чаю, гранична корисність пиріжків зростає, а чаю – зменшується. Поступово Ви знаходите точку споживчого вибору, в якій Ви вже не в змозі збільшити загальну корисність, витрачаючи більшу суму на одне благо і меншу на інше в рамках обмеженого бюджету. Ви досягли точки споживчої рівноваги.

Для визначення оптимального набору споживача слід враховувати граничну корисність, що припадає на одну грошову одиницю Вона називається зваженою граничною корисністю. Очевидно, раціональному споживачеві слід так робити свої покупки, щоб кожний придбаний товар приніс йому однакову граничну корисність пропорційно його ціні. Цю залежність можна записати так:

де MU ‑ гранична корисність відповідного товару, Р ‑ його ціна .

Отже, для отримання максимальної корисності споживач повинен розподілити гроші на покупки різних товарів так, щоб відношення граничної корисності кожного блага, що купується, до його ціни було однаковим для усіх благ. Це є формулювання другого закону Госсена (німецький економіст 1810 – 1858 рр.), (Див.: Экономическая школа. Вып. 2, 1992).

Якщо для будь-якої пари благ має місце нерівність ,

то доцільно замінити структуру купівлі на користь товару А за рахунок скорочення товару В, бо на одиницю грошей товар А забезпечить більшу корисність. З перерозподілом грошей у заданому напрямку зростатиме загальна корисність покупок. Одночасно буде вирівнюватися відношення граничної корисності до ціни обох благ: збільшення покупки товару А знизить МUа, а скорочення закупки товару В підвищить MUb. Інакше кажучи, споживач досягає стану рівноваги, якщо забезпечена рівність зважених граничних корисностей усіх придбаних ним товарів. Звідси виходить, що у стані рівноваги споживача остання одиниця грошей забезпечить одну і ту саму величину корисності незалежно від того, на придбання якого блага вона витрачена.

Характеристика процесів за допомогою чисел допомагає пояснити сформульовані принципи. Однак слід пам'ятати, що реально споживчий вибір являє собою значно більш суб'єктивний процес. Одні споживачі підраховують калорії, інші - гроші, але ніхто не враховує умовні одиниці корисності: їх просто неможливо підрахувати. Корисність - це щось таке, що ми відчуваємо, а не те, про що ми думаємо. Оскільки різні люди зазнають різні відчуття з приводу одних і тих самих благ, вони роблять різний вибір.

У результаті критики постулата про можливість кількісного вираження граничної корисності благ виник інший варіант аналізу споживчого вибору. Розглянемо його в наступній темі.